Івано-Франківськ часто називають одним із найкомфортніших міст України. Компактний масштаб, пішохідний центр, близькість до природи та активна міська спільнота формують високу якість життя й наближають місто до концепції 15-хвилинного міста.
Після початку повномасштабної війни Івано-Франківськ став одним із ключових центрів релокації людей і бізнесу на заході України. Зріс попит на житло, офіси та комерційні простори, що активізувало ринок і прискорило просторові зміни.
Сьогодні поруч із новими житловими кварталами тут розвиваються адаптивне повторне використання, ревіталізація промислових територій, партисипативне проєктування та мікроурбаністика.
KSD разом з архітектором Романом Сляднєвим проаналізували ключові архітектурні та урбаністичні кейси, які визначають вектор розвитку Івано-Франківська. Це не рейтинг і не повний перелік нових об’єктів, а приклади, які найкраще показують, як сьогодні змінюється місто
Promprylad.Renovation
Наймасштабніший приклад того, як колишній промисловий об’єкт може стати новим центром розвитку міста. На території заводу «Промприлад», який працює тут із початку XX століття, від 2017 року поступово формується багатофункціональний квартал площею понад 40 тисяч квадратних метрів, де поєднуються офіси, освіта, виробництво, культура, підприємництво та громадські простори.
Замість знесення корпусів команда обрала шлях адаптивного повторного використання, зберігши наявну промислову архітектуру, конструктивну систему будівель і просторову структуру території. Нові функції поступово інтегрують у вже існуючі корпуси, перетворюючи колишній завод на відкритий міський квартал.
Архітектурну концепцію ревіталізації розробляли бюро Zotov&Co, а в подальшому студія FORMA Architectural Studio, керівна будівельна компанія проєкту – DELTA Group.
Особливість проєкту в тому, що архітектура тут – це частина більшої системи. Ревіталізацію супроводжує імпакт-інвестування, коли сотні інвесторів фінансують розвиток не окремої будівлі, а довгострокової міської екосистеми.
Урбаністична цінність проєкту полягає у відкритості занедбаної території, яка стає частиною загальноміського публічного простору.
У 2025 році Промприлад переміг у європейській премії New European Bauhaus від Єврокомісії – у стренді Champions, у категорії «Пріоритет місцям і людям, які цього найбільше потребують». Раніше проєкт отримав Partnership for Sustainability Award від UN Global Compact в Україні як найкращий у номінації «Економічний розвиток» та Europe Award for Excellence 2021 від Urban Land Institute, а його ініціатор Юрій Филюк презентував модель на Всесвітньому економічному форумі в Давосі. Із розвитком «Промприладу» пов'язують і те, що у 2020 році Івано-Франківськ очолив рейтинг Forbes Ukraine найкращих міст для ведення бізнесу, набравши 720 балів.
КО-ХАТИ
Один із найсильніших сучасних прикладів архітектури соціального реагування на гуманітарні виклики в Україні. Ініціативу у березні 2022 року запустила франківська урбаністична платформа METALAB у співпраці з київською агенцією Urban Curators. Архітектори переосмислюють наявні будівлі: гуртожитки, приміщення департаментів, готелі, колишні дитсадки, перетворюючи їх на повноцінне житло для внутрішньо переміщених людей.
На відміну від тимчасових центрів розміщення, КО-ХАТИ працює з поняттям дому. Проєкт вирізняється методом соціального проєктування та соучасті (Co-design). Архітектори проєктують приватні кімнати, спільні кухні, пральні, дитячі простори та двори, залучаючи майбутніх мешканців до процесу проєктування. Першим об'єктом став відновлений поверх гуртожитку університету нафти й газу: роботи тривали близько семи тижнів, а сам корпус розрахований на 80 кімнат. Середня вартість облаштування – приблизно тисяча доларів на одну людину.
У лютому 2026 року КО-ХАТИ стали лауреатами Erskine Award – премії, яку вручають фонд Рут і Ральфа Ерскінів за соціально відповідальну архітектурну практику. Українська команда отримала цю відзнаку вперше в історії премії. У формулюванні журі йдеться про підхід, який самі архітекторки називають Beauty of Care: команді вдається втримати баланс між естетичними та практичними потребами, визначеними спільно з мешканцями, і водночас працювати в межах реальних бюджетів та ресурсних обмежень.
Клубне містечко 12 від VAMBUD
На тлі активного житлового будівництва Івано-Франківська «Клубне містечко 12» демонструє підхід, у якому архітектори працювали не лише з будинками, а й із простором між ними.
Проєкт бюро GaidART та Atelier Architecture+ для VAMBUD був номінований на EUmies Awards 2024 – разом із десятьма іншими українськими роботами серед 362 номінантів із 38 країн.
Комплекс розташований за 12 хвилин ходьби від центру. Замість характерної для міста висотної забудови тут обрали масштаб у чотири–шість поверхів. Будинки формують напіввідкриті двори, квартири перших поверхів мають приватні зелені патіо, верхніх – тераси, а на даху паркінгу облаштовано спортивний майданчик.
Комплекс збудований на місці колишньої промислової території й фактично «зшив» частини міста, які десятиліттями були розділені занедбаною промзоною.
У конструктивних рішеннях архітектори спиралися на регіональні матеріали й технології: керамічну цеглу місцевого виробництва, залізобетонні перекриття та клінкерні фасади. Балкони виконані з легких металевих конструкцій і спроєктовані так, щоб унеможливити стихійне засклення.
Внутрішня територія повністю пішохідна, автомобілі винесені до багаторівневого паркінгу. Благоустрій сформований радше як парк, ніж типовий двір житлового комплексу: нерегулярні пішохідні маршрути, зелені пагорби, групи дерев, декоративні трави, дитячі майданчики, BBQ-зона та артоб’єкти.
Dali Bude
Ресторан української кухні від київського бюро YOD Group – приклад того, як сучасний інтер'єр може працювати з локальною ідентичністю без етнографічної буквальності. Заклад відкрився наприкінці 2024 року в підвалі історичної будівлі на вулиці Незалежності, 4.
Архітектурна концепція побудована навколо локальних матеріалів. Основний – теребовлянський вапняк із характерною текстурою й насиченим винним відтінком: ним оздоблено підлогу, стіни й стелю. Це камінь, який в Україні зазвичай іде на огорожі та фасади й майже не використовується в інтер'єрах. Другий ключовий матеріал – мідь: нею вкриті стіни малої зали, фасад бару та поверхні санвузлів.
Через майже повну відсутність природного освітлення – світло потрапляє лише крізь кілька підвальних вікон – архітектори зробили світло головним інструментом формування простору й розробили для проєкту авторські світильники. Бра нагадують трембіти, над столами висять керамічні світильники у формі дзвіночків-калаталок, інші підвіси відсилають до силуетів дахів карпатських хат, а над баром – скульптурні «артишоки», зібрані з мідних стрічок.
Конструкції історичного фундаменту інтегрували в інтер'єр; разом із живими рослинами й драматичним освітленням вони формують камерну, майже печерну атмосферу. Відкрита сироварня, яку видно крізь ілюмінатори за баром, і винний льох з українськими винами стали частиною просторового сценарію: гості можуть спостерігати, як визріває сир, і забрати його з собою.
Urban Space 100
Перший в Україні ресторан соціального підприємництва, це перший такий формат бізнесу. Головна ідея полягала в залученні ста соціально активних інвесторів, які вклали по тисячі доларів. Ідея належить платформі «Тепле Місто»: концепцію громадського ресторану запропонував її засновник і керівник Юрій Филюк, якого підтримали колеги та друзі, а операційне управління закладом здійснює франківська мережа «23 ресторани». 80% чистого прибутку закладу спрямовується на підтримку міських проєктів. Ресторан змінив саме розуміння громадського простору. Відкрився 27 грудня 2014 року; рішення про те, які ініціативи фінансувати, співзасновники ухвалюють щоквартально на загальних зборах. За понад десять років грантова програма підтримала близько 170 проєктів на суму понад 7 мільйонів гривень – від реставрації історичних дверей до міських досліджень.
Простір став місцем зустрічей активної спільноти, платформою для лекцій, дискусій і розвитку громадських ініціатив, а сама модель пішла у франшизу – за нею працювали і працюють заклади в Києві, Луцьку й Полтаві.
Urban Space 100 каталізатор та «стартовий майданчик» для розвитку місцевих соціальних проєктів. Завдяки стабільній грантовій програмі Urban Space 100 (яка профінансувала понад 170 проєктів на мільйони гривень) та атмосфері навколо закладу, проєкт став точкою відліку для більшості урбаністичних і соціальних ініціатив у місті: велоінфраструктура та пішохідний простір, архітектурний конкурс «Child Friendly Public Space», інші проєкти, головний з них мабуть на сьогодні «Промприлад.Renovation».
Ribas Frankivsk
Бутік-готель Ribas Frankivsk, розташований в історичній будівлі 1895 року на затишній вулиці Гординського, 10, став ще одним цікавим прикладом адаптивного використання історичного фонду.
Головна цінність проєкту – повага до історії та контексту. Площа будівлі становить трохи більше 1100 м². Архітектори й власники не пішли шляхом спокуси витиснути з об’єкта максимум: тут немає важких скляних надбудов чи додаткових хаотичних мансард, які спотворили б силует вулиці й у яких загубився б старий будинок.
Фасад збережено з максимальною точністю: ритм віконних прорізів кінця XIX століття та автентична фактурна кладка залишилися недоторканими. Внутрішній простір працює на контрасті. Це правильний європейський підхід, де історична патина ззовні підкреслює сучасне й технологічне наповнення всередині, яке не імітує класичний інтер’єр.
Інтеграція готелю такого формату в тихий житловий центр — потужний інструмент джентрифікації, який пожвавлює пішохідний рух і приваблює в район нову аудиторію.
Готель залишається здебільшого «інтровертом»: він працює передусім для внутрішнього гостя, мінімально відкриваючи перший поверх до міського простору, на відміну від того ж Urban Space 100 із його повністю відкритими вітринами.
Попри архітектурні компроміси, неминучі при роботі зі спадщиною, Ribas Frankivsk — однозначний успіх для архітектурної культури міста. Проєкт демонструє локальному бізнесу, що старі будівлі з історією та автентичними матеріалами можуть мати вищу капіталізацію, ніж знесення й будівництво чергового псевдокласичного об’єкта.
Це якісна, зріла робота з простором, яка доводить: майбутнє Івано-Франківська — не лише в розширенні меж, а й у глибокому, розумному та критичному переосмисленні того, що місто вже має.
Палац Потоцьких
Якщо «Промприлад» – це ревіталізація промислової спадщини, то палац Потоцьких – складна робота з фрагментованою пам’яткою, первинний цілісний образ якої майже втрачено.
Резиденцію Анджей Потоцький звів у 1682 році як частину оборонної системи міста. Після банкрутства роду у 1801 році палац переобладнали на військовий шпиталь, який працював тут до 2004-го. У 2017 році комплекс передали громаді. Історичних креслень чи зображень первісного палацу не збереглося.
Ревіталізацією дев’яти споруд займається КП «Простір інноваційних креацій "Палац"». Основний принцип – збереження різних часових шарів як самостійної цінності.
Стан комплексу складний: нестабільні фундаменти, значні тріщини в стінах. Триває підготовка протиаварійних робіт, археологічні дослідження та зондажі.
Для пошуку сценарію розвитку території провели міжнародний архітектурний конкурс: 54 проєкти з 14 країн. Так сформувалася візія мультидисциплінарного культурного кластера. Один із флігелів має стати Центром міжкультурного діалогу, інший – готелем і комунікаційним простором, а палацовий корпус – артхабом із резиденціями митців і виставковими залами.
Попри потребу в тривалих протиаварійних роботах, комплекс уже включають у життя міста за принципами тактичного урбанізму. Відреставровано в’їзну браму XIX століття, працюють музей «Місто і зброя», конгрес-хол, студія звукозапису й фотолабораторія, проходять фестивалі та виставки.
